 (2)_1608056647.png)
Зельма Меербаум – юна чернівецька поетеса, яка стала відомою у Європі лише через десятиліття після трагічної загибелі від виснаження та хвороби у нацистському таборі. Її вірші, що дійшли до наших днів, не перестають вражати сучасників своєю щирістю. Вони – свідчення непересічного поетичного таланту авторки. А чутлива душа дівчини назавжди стала камертоном горя і страждань, які випали на долю чернівецьких євреїв у роки Другої світової війни.
Я хочу жити.
Глянь, який барвистий світ!
В нім стільки є м'ячів і гарних плать.
І стільки уст чекають і горять,
Щоб пити щастя юних літ.
Зельма Меербаум, «Поема» (07.07.1941)
[Переклад Петра Рихла]
Дитинство
Зельма з’явилася на світ 5 лютого 1924 року в родині дрібного торговця Хайма Маєра Меербаума та Фрідеріки Шраґер. Коли дівчинці виповнилося 9 місяців, через хворобу помер її батько. Через деякий час мати вийшла заміж удруге. Цього разу за Лео Айзінґера. Зельмин вітчим був простим ткачем, тож родина могла дозволити собі лише невелику квартирку на вулиці Білаергассе, 38. Втім, дівчинка дуже багато часу проводила у будинку своєї бабусі, яка була для неї найближчою людиною.
Юність
Зельма зростала дуже активним і навіть непосидющим дівчиськом. Навчання у школі не було її основним пріоритетом. А надто після того, як у результаті тотальної румунізації шкільної освіти приватна німецькомовна жіноча школа Гоффманна на колишній вулиці Альтґассе перетворилася на «Liceul Particular de Fete cu drept de publicitate» з характерним для румунських шкіл того часу недоброзичливим ставленням до єврейських дітей. Поза тим, із частиною предметів, і, в першу чергу, з такими, як німецька мова та література, а також основи релігії, дівчина справлялася доволі успішно. Зельма читала багато й охоче. ЇЇ улюбленими авторами були Генріх Гайне, Райнер Марія Рільке, Поль Верлен, Рабіндранат Таґор та ін.
Зельма була товариською. Вона любила активний відпочинок на свіжому повітрі у компанії своїх однокласників, а також найкращих подруг Ельзе Керен та Рене Міхаелі. Тому не дивно, що з часом вона зблизилася з членами єврейської скаутської організації «Гашомер Гацаїр». Водночас, як видається, її не стільки захоплювала ідеологія, як цікаве товариство. Саме в середовищі «шомерівців» Зельма зустріла Лейзера Фіхмана – єврейського парубка, який став її першим і останнім коханням. Схоже, Лейзер не здогадувався, або робив вигляд, що не здогадується про почуття дівчини. Зельма ж не наважувалася йому відкритися, виливаючи свою душу у віршах, перший із яких вона написала вже у 15-річному віці.
Коли Зельма закінчувала школу, в Європі вже повним ходом йшла Друга світова війна. Тривожні передчуття, що з кожним днем наростали й у Чернівцях, наближали кінець безтурботної юності Зельми та її ровесників.
Чернівецьке гетто
і депортація
Як тільки 5 липня 1941 року румунські й німецькі вояки зайняли місто, в єврейському кварталі почалися плюндрування і розправа над його мешканцями. На щастя, помешкання Айзінґерів знаходилося далеко від епіцентру погрому, тож перший акт драми під назвою «очищення міста» від євреїв не зачепив Зельму та її близьких. Втім, на продовження не довелося довго чекати. В жовтні за наказом румунської адміністрації все єврейське населення змушене було переселитися у гетто. Зельмі та її батькам знову пощастило: оскільки квартира бабусі знаходилася в межах гетто, їм не довелося шукати притулку в чужих людей, чи, як багато хто, перечікувати холодні осінні ночі на горищах, у підвалах чи інших закутках.
Аж тут прийшла ще одна біда – депортації у Трансністрію. Так румуни називали територію на схід від Дністра, куди мали бути вивезені всі чернівецькі євреї. Але фортуна втретє посміхнулася Айзінґерам: вітчим Лео, що мав «потрібну» для міста професію, отримав право залишитися у Чернівцях разом із родиною. У такий спосіб Зельма змогла уникнути долі багатьох її ровесників, для яких наступна зима стала останньою в житті. Про це дівчина дізнається згодом, сама опинившись у Трансністрії. А поки вона лише довідалася, що до трудового табору в Румунії вирушає її коханий Лейзер. Зельма хотіла б, що він взяв із собою її альбом з віршами, але Лейзер не приходить попрощатися.
За декілька місяців вже сама Зельма змушена прощатися з рідним містом. Друга хвиля депортацій не оминула родину Айзінґерів. 28 червня 1942 року в товарному вагоні вона рушила на схід. Перед тим, як потрапити на збірний пункт, що був влаштований на стадіоні товариства «Маккабі», дівчина спромоглася передати комусь зі знайомих її найбільший скарб – альбом із п’ятдесятьма сімома віршами – з проханням передати його коли-небудь Лейзеру.
А далі була Трансністрія, гранітний кар’єр на правому березі Південного Бугу неподалік Ладижина, знову гетто, а відтак - есесівці в пошуках робочої сили для будівництва стратегічної дороги на ділянці в районі містечка Гайсин. Працювати доводилося і в спеку, і в дощ та сніг, а жити – у непридатних для цього приміщеннях. Голод, холод і важка праця вже за кілька місяців виснажили молодий організм дівчини, який тепер став легкою здобиччю для тифу. Шансів вижити ставало все менше. 16 грудня 1942 року хвороба остаточно здолала Зельму.
Життя у слові
Пам'ять про веселу чернівецьку дівчину Зельму навряд чи пережила б покоління тих небагатьох чернівчан, хто знав її особисто, якби не альбом з віршами, що таки потрапив 1944 року до рук її коханого хлопця. Ніби передчуваючи біду, Лейзер не наважився взяти його з собою у непередбачувану подорож до Палестини, а віддав близькій подрузі Зельми Рене Міхаелі. Лейзеру Фіхману не судилось дістатися омріяної землі. Натомість це вдалося зробити Рене. У такий спосіб поетичний доробок Зельми, що зрештою опинився в Ізраїлі, був врятований. У 1976 році він був вперше опублікований колишнім вчителем Зельми Гершем Сеґалом.
Нині поезія Зельми широко відома. Вона надихає митців у багатьох країнах світу створювати художні й музичні твори, театральні вистави та перформанси. Сьогодні вірші «чернівецької Анни Франк» перекладені багатьма мовами світу. Україномовному читачеві вони стали доступні завдяки перекладам професора Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Петра Рихла.
Петро Рихло – український літературознавець, педагог, перекладач. Саме він переклав вірші Зельми, які пізніше увійшли в збірку «Я тугою огорнута…».
“
Лірика Зельми дуже інтимна. Пишучи вірші, авторка не думала про те, щоб ними прославитися. Це був її приватний літературний щоденник у віршованій формі. Саме ця наївність, незахищеність душі поетеси підкуповує у її текстах. Тому, коли я переклав цикл віршів, які були опубліковані в різних чернівецьких газетах, то виникла ідея об’єднати їх у вигляді книжки. Тут велику роль відіграв також приїзд до Чернівців відомої німецької актриси Іріс Бербен, яка читала поезії Зельми в Єврейському домі німецькою мовою, а я – українські переклади. Це був дуже особливий вечір. Після нього я зрозумів, що ці вірші потрібно донести українській читацькій публіці, адже такий скарб не повинен лишатися непоміченим. Отож, незабаром я допрацював цю книжку і переклав усі вірші.
Переглянути текстовий варіант
Прослухати вірші Зельми Меербаум
«Поема» (читає Олена Шалан)
«Poem» (читає Оксана Матійчук)
«Пісня жовтим айстрам» (читає Тетяна Мігаєсі)
«Den gelben Astern ein Lied» (читає Оксана Матійчук)
«Пісня» (читає Тетяна Мігаєсі)
«Lied» (читає Оксана Матійчук)
«Щастя» (читає Ірина Філіпчук)
«Das Glück» (читає Оксана Матійчук)