ВИМІРЮЮЧИ ГЕТТО

Пошук потрібної інформації у шкільному підручнику за 10-й клас не дав бажаних результатів. Єдиним місцем, де згадувалися події потрібних нам років, був параграф «Україна в роки Другої світової війни». На сторінці 205 ми знайшли згадку про Голокост на території України, але про події у нашому місті, а тим більше про гетто, там не було жодного слова.

Пошуки в інтернеті були більш результативними. Спочатку за ключовими словами «Голокост в Україні» ми потрапили на офіційні сайти двох музеїв – «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні», що у місті Дніпро, та Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» у Києві, але на жодному з них інформації про чернівецьке гетто не було. Змінивши критерії пошуку (насамперед, мову) ми, зрештою, знайшли декілька дуже цікавих сайтів:

1. Офіційна сторінка Ізраїльського національного Меморіалу Катастрофи і Героїзму Яд Вашем в Єрусалимі.
2. Офіційна сторінка Меморіального центру і музею Голокосту у Вашингтоні (США).
3. Інтернет-платформа міжнародної віртуальної спільноти колишніх чернівецьких євреїв Czernowitz-L DiscussionGroup.

На вказаних сайтах ми знайшли чимало цікавої інформації про Буковину і Чернівці часів Другої світової війни, зокрема історичні світлини, документи з особистих колекцій колишніх мешканців нашого міста, спогади, а також мапа міста із позначеними межами єврейського гетто у Чернівцях.

Наступний етап нашої роботи над проєктом передбачав пошук матеріалів про чернівецьке гетто у місцевих бібліотеках і архівах. Насамперед нас цікавило, чи збереглися до нашого часу місцеві періодичні видання за 1941 рік і, якщо так, чи висвітлювалась у них проблема гетто. В результаті тривалих пошуків ми знайшли у фондах Наукової бібліотеки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича підшивку газети «Буковина» за 1941 рік румунською мовою, адже Чернівці у той час були під контролем румунської влади. У номері за 27 серпня 1941 року ми знайшли замітку, у назві якої нас зацікавило слово «Ghettoul». Пошук перекладача з румунської, а також сам переклад статті зайняли певний час, але зрештою ми ознайомилися зі змістом повідомлення.

У фондах Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського нашу увагу привернули декілька випусків «Вестника» – збірника свідчень колишніх в’язнів фашистських таборів та гетто, виданих у Чернівцях на початку 1990-х років. Нашим завданням було прочитати ці свідчення й обрати ті, що стосувалися теми гетто у Чернівцях. Ця робота виявилася дуже цікавою. Поки ми опрацьовували матеріали, співробітниці бібліотеки порадили ознайомитися ще з одним збірником спогадів, який побачив світ у 1998 р. під назвою «Колись Чернівці були єврейським містом. Спогади очевидців». І у цій книзі ми знайшли ще декілька цікавих спогадів про події літа й осені 1941 року у нашому місті.

Наступною локацією нашої розвідки в межах проєкту був Державний архів Чернівецької області, де ми сподівалися знайти багато потрібної інформації. Нас переповнювали хвилювання, адже ми не мали досвіду роботи з архівними документами. Пошук потрібної інформації в архівних фондах – досить складний процес, проте працівниця архіву люб’язно погодилася провести для нас короткий майстер-клас і допомогла зробити замовлення.

Вже через декілька днів ми перегортали пожовклі аркуші архівних документів, що складали маленьку часточку великого масиву матеріалів архіву про Голокост на Буковині і в Чернівцях. Більшість документів були румунською мовою, але співробітники архіву допомогли нам із перекладом. В результаті ми опрацювали декілька дуже важливих документів, які безпосередньо стосувалися гетто.

Наступною інституцією, яку ми відвідали в ході нашої роботи над мікро-проєктом, був Чернівецький музей історії та культури євреїв Буковини, що знаходиться на Театральній площі у будівлі колишнього Єврейського народного дому (нині це Центральний палац культури міста Чернівців). Нашим провідником до музею був його директор, який став експертом у нашому проєкті. Він провів для нас захоплюючу екскурсію постійно діючою експозицією. Тут ми дізналися про всі основні етапи історії Буковинського єврейства, а також зрозуміли, чому тема Голокосту і гетто представлена у виставці відносно невеликою кількістю матеріалу. Щоб задовільнити наш інтерес у цій темі та допомогти нам виконати завдання, пан Микола Кушнір запропонував розповісти цю історію в деталях на камеру. Ми залюбки скористалися цією пропозицією. І ось що з цього вийшло.

У ході розмови з директором музею ми дізналися також, що існують відео-спогади безпосередніх свідків Голокосту в Чернівцях, яким довелося відчути на собі, що таке гетто. Для використання цих спогадів, колекціями яких володіють декілька міжнародних дослідницьких центрів, потрібен спеціальний дозвіл. Тому ми пропонуємо тут як приклад невеличкий фрагмент, який лише дозволить скласти уявлення про це історичне джерело.

Щоб зрозуміти перебіг подій геноциду проти євреїв у Чернівцях, а також роль гетто в цьому процесі ми, за допомогою сучасних комп’ютерних технологій і досвідчених фахівців, створили лінію часу, яка відтворює хронологію подій Голокосту у нашому місті.

В сучасних Чернівцях важко знайти сліди колишнього гетто. Про його існування нагадують лише меморіальні дошки на стареньких будинках, а також пам’ятники, встановлені у різні роки та у різних місцях, де колись було гетто. Нині вони виконують роль вартових, які стоять на сторожі пам’яті. Постоявши біля них, ми зрозуміли, що не дарма витратили час на пошуки. Бо для озброєних потрібними знаннями ці будинки, вулиці і пам’ятники не є більше просто німими свідками історії. Тепер вони – цікаві співрозмовники. Спробуйте при нагоді поговорити з ними й ви.